Сьогодні Україна відзначає 32-ий рік незалежності, а українці продовжують відстоювати свою незалежність від брутальних посягань Росії. 32 історії немаленьких українців відображають цю невтомну боротьбу за право жити у вільній та демократичній державі.

«Українці продемонстрували усьому світу, що вони немаленькі люди. Немаленькі люди, які захищають великі цінності. Свободу, демократію, людяність – стовпи, на яких стоїть весь західний світ», - зазначає директор Міжнародного республіканського інституту в Україні Майкл Дракмен.

Міжнародний республіканський інститут розповідає у відеопроєкті «Немаленькі люди» 32 історії українців, які до початку повномасштабного вторгнення Росії займалися суспільно-політичною діяльністю, а після 24 лютого 2022 року стали волонтерами, медиками, військовими та виборюють сьогодні перемогу України. 

Історії немаленьких людей 

Однією із таких 32 історій є історія Дмитра Николенко. До повномасштабного вторгення Росії Дмитро займався громадською активністю. Активіст проводив кампанію по ліквідації стихійного сміттєзвалища на рідній Одещині, але 24 лютого йому прийшлося ліквідовувати іншу небезпеку і Дмитро вступив до лав Збройних Сил України.

«Ми зараз розуміємо, що якщо ми не переможемо, то ми перестанемо існувати. Зараз бойовий дух наших побратимів і те, як згуртувалося суспільство,  - це не дає нам іншого шансу. Ми будемо боротися до кінця і тому перемога настане», - переконаний Дмитро Ніколенко.

Покинути суспільно-політичну діяльність був змушений і Сергій Іконніков.  До 24 лютого Сергій працював помічником депутата Київської міської ради та був амбасадором українського осередку Європейської демократичної молодіжної мережі. На початку війни хлопець стояв на захисті рідного Києва, а сьогодні продовжує  служити у Збройних Силах України.

«Ми переможемо, не лише тому, що ми сильні, а тому що ми змогли об’єднати навколо себе увесь світ», - пояснює Сергій Іконніков.

У критичний для країни момент на її захист стала Ірина Терещенко. Чоловік Ірини військовий і жінка, яка до цього працювала медичною сестрою у лікарні, вирішила теж стати військовою. Війна застала Ірину, коли вона служила у лавах Національній гвардії України та виховувала дитину. Жінка мала право покинути Україну в цілях безпеки дитини, але Ірина вирішила інакше:

«Мені здається, під час війни праця кожного українця – це великий внесок в нашу перемогу. Я хочу продовжувати служити».

Ще одна історія «Немаленьких людей» розповідає про Аркадія Петросяна, який невтомно допомагає на волонтерському фронті постраждалим людям із своєї рідної Донеччини – евакуацією, продуктами харчування, тощо.

І хлопець невтомно мріє про безпечне майбутнє для України:

«Мені б хотілося, щоб Україна була в НАТО, щоб Україна була членом Європейського Союзу, щоб кожен українець відчував себе в безпеці, щоб ми чітко розуміли, що це більше не повториться, що на нас більше ніхто не нападе, що ми маємо будувати своє життя, що ми, наші діти, наші онуки будуть відчувати себе в безпеці». 

А депутат Бучанської міської ради Микита Геращенко з початку повномасштабного вторгнення скерував усю свою роботу на залучення гуманітарної допомоги для людей, які опинилися в окупації. Сьогодні Микита активно займається налагодженням міжнародного співробітництва у  Київській обласній державній адміністрації та зазначає:

«Я більш ніж впевнений що нам треба брати ті уроки, які ми отримали під час війни і протягом нашої більш як 30-річної історії незалежності. Але ми вже не будемо тими людьми, якими були раніше, бо ми дійсно показали, що ми є суб'єктом міжнародної політики». 

Усі 32 історії «Немаленьких людей» можна переглянути тут.  

Відеопроєкт «Немаленькі люди» реалізується Міжнародним республіканським інститутом за підтримки Агенства США з Міжнародного розвитку (USAID).