Попри те, що численні українські спостерігачі схильні розглядати місцеві вибори 25 жовтня в Україні як референдум з приводу першого року перебування на посаді президента Зеленського та ефективності його політичної сили – партії «Слуга народу», такий підхід може ввести в оману. Насправді голосування було, в першу чергу, референдумом щодо якості місцевого самоврядування в країні, а його результатом став рішучий вотум довіри до чинної місцевої влади. 

Результати недавніх місцевих виборів не є остаточним вироком президенту Зеленському або його партії, оскільки вони не брали надто активної участі в передвиборчій кампанії. Для повномасштабної кампанії їм довелося б узяти на озброєння аргумент, що українські міста сьогодні менш заможні, ніж п'ять років тому – що просто не відповідає дійсності. Крім того, їм вкрай необхідна значно більш розвинена партійна інфраструктура, ніж та, яка існує зараз. 

За рік після «зеленої хвилі»  2019 року, коли Зеленський і його партія «Слуга народу» прагнули здобути блискучі перемоги як на президентських, так і на парламентських виборах, молодий президент і його колеги перейшли від статусу новачків-популістів до напруженої роботи з реального управління країною. Як наслідок, робота на місцевому рівні стала менш активною. Подібно до колишнього прем'єр-міністра України Арсенія Яценюка та його партії «Народний фронт», яка отримала найбільшу кількість місць на парламентських виборах 2014 року, а потім відмовилася від усіх регіональних осередків, партія «Слуга народу» після торішнього виборчого циклу розпустила свої місцеві організації та онлайн-структури. 

Протягом минулого року, працюючи в так званому «турборежимі» в Києві з метою прийняття законодавства та залучення урядових міністерств до розв’язання питань, які були основою їх виборчої кампанії, партія «Слуга народу» не створювала місцевих партійних осередків і не залучала перспективних представників громад задля розвитку свого загальнодержавного бренду на місцевому рівні. 

За даними VoxUkraine до серпня 2020 року партія «Слуга народу» зареєструвала лише 26 офіційних партійних осередків, більшість з яких були на обласному рівні. Це набагато менше, ніж у більш відомих національних партій, таких як «Батьківщина» Юлії Тимошенко, яка має понад 7000 осередків, і «Європейська солідарність» колишнього президента України Петра Порошенка, яка має понад 2100 місцевих осередків. Навіть прокремлівська «Опозиційна платформа – За життя» налічує понад 200 місцевих осередків, розташованих переважно в центральних областях України, де очікується найзапекліша боротьба на майбутніх парламентських виборах. 

Нещодавні місцеві вибори показали, що українці в переважній більшості схвалюють напрямок, в якому рухалися їхні міста протягом останніх п'яти років. Це стало значною перевагою для представників влади в більшості українських міст, які, як правило, мають набагато вищі рейтинги схвалення, ніж їх колеги на національній політичній сцені. Реформи з децентралізації та територіального об'єднання, розпочаті з 2014 року, безсумнівно, принесли користь українцям, і заслуга в цьому більшою мірою належить місцевій, а не національній владі. 

В результаті бюджетної децентралізації з'явилися нові дороги, дитячі садки, справні ліфти в житлових будинках, а також нові громадські парки в місцевих населених пунктах по всій Україні. Ці відчутні поліпшення якості повсякденного життя у своїй сукупності дають значні переваги місцевим керівникам і їх спеціально створеним політичним партіям, причому міські голови нерідко вважають особистою заслугою той прогрес, який став можливим завдяки децентралізації. 

Не розробивши стратегію розбудови регіональних осередків, партія «Слуга народу» втратила слушну нагоду підготуватися до цих важливих виборів та зміцнити свій бренд серед місцевих виборців. Тому не дивно, що партія не змогла повторити безпрецедентні переконливі успіхи, здобуті на президентських і парламентських виборах 2019 року.  

Натомість на виборах 25 жовтня домінували впливові чинні міські голови, пожинаючи плоди успішних реформ у рамках децентралізації. У Хмельницькому та Івано-Франківську, наприклад, понад 80 відсотків громадян задоволені роботою міських голів. Це значною мірою проявилося під час недавнього голосування. 

У партії Зеленського і створеного нею в Києві тренінгового центру з'явиться ще багато можливостей переосмислити свій підхід до регіональної політики та переглянути стратегії, які виявилися настільки успішними в національному масштабі. Однак, оглядаючись назад, проведення місцевої виборчої кампанії у 2020 році за принципом «зверху вниз» не врахувало ті обставини, які зробили 2019 рік настільки унікальним. Минулого року в Україні був вкрай непопулярний національний уряд і настільки ж непопулярний парламент. У 2020 році українці були в цілому задоволені тим, в якому напрямку рухаються їхні міста. Багато міст очолювали міські голови та ради, які користуються великою повагою, і які, на думку громадян, ефективно забезпечують надання суспільних благ і послуг. 

У міру надходження офіційних результатів, а в другій половині листопада – вирішення питання щодо проведення другого туру, напевно звучатиме хор голосів, які називатимуть ці вибори передвісником краху підтримки президента та його політичної партії. Натомість ці вибори слід визнати перемогою місцевої політики та українських виборців. 

Попри перешкоди, створені пандемією КОВІД-19, та низку недостатньо пояснених і поспішно впроваджених заходів безпеки, українці особисто проголосували на більш ніж 29 тисячах виборчих дільниць, щоб обрати понад 40 000 представників місцевої влади. Вибори також засвідчили існування жорсткої конкуренції між партіями й кандидатами в умовах напруженої кампанії по всій країні. 

Завдяки ефективності реформ децентралізації, проведених в Україні після Революції Гідності 2014 року, більшість українських громадян тепер можуть на власні очі засвідчити, як виглядає належне врядування в їхній країні. У найближчі місяці вони очікують, що місцеві керівники продовжать управління, орієнтоване на громадян, і спиратимуться на прогрес, можливий завдяки децентралізації. Часто кажуть, що вся політика є місцевою; і саме це ми, безумовно, побачили під час останніх виборів в Україні.

Автор: Майкл Дракмен,  Директор Міжнародного республіканського інституту в Україні

Джерело - стаття на сайті Atlantic Council: Ukrainian local election results reflect country’s decentralized democracy